Тематика консультацій

2015-2016 навчальний рік

1. Особливості планування занять в дошкільному закладі.
2. Ранковий прийом дітей: екологічний аспект.
3. Використання авторської казки як засобу екологічного виховання дітей.
4. Мовленнєва творчість дітей дошкільного віку.
5.Спостереження у природі — складна пізнавальна діяльність дітей дошкільного віку.
6. Роль інтерактивних методів навчання у розвитку мислення та мовлення дошкільників.
7. Театралізована діяльність дітей як засіб розвитку мовлення.
8. Як знайомити дошкільників з грошима.

Консультація для вихователів

Як знайомити дітей з тероризмом

Тероризм став глобальною світовою проблемою, небезпечним явищем сьогодення. Його головна мета – деморалізувати, розколоти суспільство, формувати в людей почуття страху, невпевненості та вразливості.
Терори́зм (від лат. terror — «жах») — суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших зазіхань на життя чи здоров'я ні в чому не повинних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.
У кримінально-правовій практиці тероризм класифікують як застосування чи погрозу застосування насильства чи інших загально небезпечних дій, що створюють небезпеку життю чи здоров'ю невизначеного кола осіб, заподіяння майнової шкоди або настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії спрямовані на підрив атмосфери спокою, дестабілізацію, залякування чи пригноблення суспільства з метою ухвалення державою, міжнародною організацією, фізичною чи юридичною особою або групою осіб будь-якого рішення чи утримання від нього.
Загальноприйнято, що дії, вчинені під час війни, зокрема учасниками партизанського руху, не кваліфікуються як терористичні.
Науковці України, зокрема В. Ємельянов, визначають тероризм як загально небезпечні дії або погрозу ними, що вчинюються публічно й зазіхають суспільну безпеку та спрямовані на створення в соціальній ділянці обстановки страху, неспокою, пригніченості з метою прямого або непрямого впливу на ухвалення будь-якого рішення чи відмови від нього в інтересах винних. Із цієї кількості визначень виокремлюють низку діянь, що становлять тероризм як злочин:

• насильницькі акти проти певних категорій громадян;
• вибухи і вся сукупність суспільно небезпечних у міжнародному масштабі діянь;
• злочинна діяльність, що виявляється в залякуванні населення та органів влади;
• організація, фінансування, підтримка, створення терористичних груп тощо.
  У державних законах про поборювання тероризму часто вказуються й певні види вбивств, які можуть уважатися за ознаку тероризму, зокрема вбивства отрутами, засобами ураження електромагнітної дії, засобами масового ураження (бактеріологічною, хімічною чи ядерною зброєю), а також акти бомбізму, супроти безневинних людей.
  На жаль, і цю тему маємо «озвучувати» дитині дошкільного віку. Адже вона живе разом із нами в реальному світі, який часто перевантажений агресією, усіляким насильством.
  Обов’язок дорослих - підготувати дитину до правильної поведінки у небезпечній ситуації. Ця підготовка включає багато складових, а саме:
  - інформація про типи, види небезпечних ситуацій та характеристика їх;
  - роз’яснення різних видів небезпеки, які можуть виникнути перед людиною, їх наслідків;
  - пояснення можливості пом’якшити небезпечні ситуації при належній підготовці до них;
  - інформування про те, як можна захистити себе в разі небезпеки.
  Дошкільник має вміти оцінювати не лише реальну ситуацію, інших людей, а й себе самого в цій ситуації; уміти контролювати власні емоції; «читати» невербальну поведінку, «мову» інших людей; розуміти «мову» рухів; розпізнавати підозрілих незнайомців і тих, хто викликає довіру. Водночас малюк має усвідомлювати: чужі люди не обов’язково бувають небезпечними, вони можуть бути добрими, чуйними, однак, щоб це зрозуміти, потрібний час, спілкування. Нехай він дійде висновку (звісно, з допомогою дорослого), що пізнавати, розуміти людей дуже цікаво і що від цього розуміння часто залежить життя, його якість, адже саме конкретні дії і вчинки людини показують, якою вона є насправді. А щоб набуті знання були якісними, міцними, їх треба закріпити у практиці, в ігровій діяльності.
  Педагог може скористатися такими формами роботи.
  1. Розмова «Чого мене навчила казка».
  Діти пригадують казки, які вчать на прикладах своїх персонажів бути спостережливими, пильними, кмітливими, показують, до яких сумних наслідків можуть призводити необачність, неслухняність, неправильні дії.
  Так, Вовк у казці «Вовк і семеро козенят» вдається до хитрощів, щоб здійснити свій підступний план – напасти на козенят і з’їсти їх. Він натягає на себе овечу шкуру й звертається до коваля, щоб той змінив йому голос і зробив його лагідним та ніжним, як у матусі козенят. Ось так лихий Вовк добивається свого.
  В іншій казці зла чарівниця обернулася на стареньку бабусю-жебрачку, щоб не викликати підозру у дівчинки. Приспавши її пильність удаваною приязною поведінкою, стара зачарувала дівчинку.
  Дорослі мають допомогти дітям дійти важливого висновку: часом за приємним, лагідним зовнішнім виглядом можуть ховатися зло, небезпека, тож якщо це вчасно не помітити, може виникати загроза для життя, трагедія. Отже, кожен має бути спостережливим, уважним, обережним, пильним.
  2. Розігрування та обговорення проблемних ситуацій.
  Наприклад, до дитини звертається незнайомець з проханням: «Потримай, будь ласка мій пакунок. Я скоро повернуся. От тобі за це цукерки». Діти мають знати: не слід брати будь-що від незнайомих людей. Тут варто замислитись, чому незнайомець не звернувся до дорослих, або чому не поклав згорток.. Як вчинити в такому разі? Можна ввічливо сказати: я поспішаю, мене чекають батьки,які ось тут, неподалеку.
  Інша ситуація: «Ти бачиш сумку, біля, біля якої нікого нема. Що ти робитимеш?». По-перше, важливо пам’ятати: брати чужі речі не годиться, не можна; по-друге, треба покликати дорослого, краще людину у формі (наприклад, міліціонера) або того, хто викликає довіру; по-третє, самому не відкривати сумку задля цікавості, а відійти подалі, особливо якщо звідти чути цокання годинника. «Це небезпечно!
  3. Дидактична гра «Що треба робити?». Дітям показують сюжетні картинки із зображенням критичних,небезпечних ситуацій: пожежа, агресія, вибух тощо. Вони мають «допомогти» головним персонажам своїми порадами.
  4. Гра «Навпаки». Дорослий навмисно робить помилки, щоб розвивати дитячу увагу, вміння помічати неправильні дії і доводити свою правоту. Наприклад, обговорюється ситуація: незнайома жінка підходить до пісочниці, де граються діти, й пропонує комусь із хлоп’ят піти з нею, щоб показати, де знаходиться аптека. Дорослий каже: «Так, треба залишити свої справи й піти, а ще можна попросити за це цукерки», тобто він провокує дітей, щоб активізувати їхню думку і навчити обстоювати свою точку зору, аргументувати , чому цього не можна робити. Завважимо: тут тільки не варто «перегинати палицю: слід враховувати індивідуальність дітей, рівень їхнього розвитку. Адже деякі малюки можуть не зрозуміти замаскованого провокаційного характеру таких «підказок» дорослого.
  5. Психогімнастика – зобразити радість, сум, страх, роздратованість, подив, підозру.
  6. Гра «Вгадай настрій людини за виразом обличчя». Дітям показують картинки із зображенням людського обличчя з різною мімікою. Вони мають висловити свої припущення щодо того, які настрої ця міміка передає.
  7. Гра «Про що говорять очі». Дітям показують картинки із зображенням людських очей, а вони визначають, що вони виражають: подив, радість, гнів, сум, страх, хитрощі, злість тощо.
  Подібні ігри, вправи, розмови у певний спосіб «загартовують» дітей, готують їх до зустрічей із труднощами, долаючи які вони фізично й духовно гартуються, набувають упевненості в собі. Діти навчаються:
  - бачити небезпеку;
  - розуміти, які критичні, ненормативні події реально загрожують життю;
  - виконувати конкретні, практичні, специфічні дії(наприклад, як діяти під час нападу, вибуху, паніки, пожежі, аварії тощо);
  - моделювати, оцінювати небезпечні ситуації, прогнозувати їхнє розгортання та робити припущення щодо можливих наслідків;
  - передбачати кілька варіантів виходу з критичної ненормативної ситуації із застосуванням певного алгоритму своєї поведінки.
  Таке навчання вкрай важливе, оскільки саме незнання, як діяти, або дії за шаблоном звичних умов можуть призводити до невдач або до незворотних сумних наслідків.
  Цілеспрямована практична підготовка дошкільнят допомагає:
  - розвивати пересторогу, пильність, спостережливість, надситуативність;
  - формувати практичні вміння, власний досвід поведінки, долання труднощів, нестандартних критичних ситуацій;
  - почуватися впевненіше (оскільки дитина вже ознайомилася з такими ситуаціями, обіграючи їх у дидактичних і сюжетно-рольових іграх, у колі дорослих, однолітків);
  - формувати стресостійкість як рису характеру;
  - робити власну поведінку, емоції дітей більш керованими.
  Упевненість у своїй здатності успішно діяти, вміння правильно поводитися в складних ситуаціях, робить дитину стресостійкою, оберігає її від паніки, розгубленості.
  Якщо в садку діти захищені від негативної інформації, яка може завдати шкоди їхній психіці, то вдома, на жаль, вони отримують її забагато з екранів телевізорів і комп’ютерів. Батькам варто замислитися про це.
  Поради батькам
  1. Шановні батьки! Контролюйте інформацію, яку сприймає ваша дитина з телеекранів (із новин, кіно­фільмів), особливо, коли демонструються відверті сцени терактів, вибухів, людських жертв. Пам’ятайте: дитині важко абстрагуватися від відеоряду й осягнути межу між тим, що вона бачить на екрані, і тим, що бу­ває в її повсякденному житті. Тому в особливо гострі соціальні ситуації не варто переглядати інформаційні телепрограми разом із дітьми, особливо перед сном, бо після таких переглядів у них можуть порушуватися сон, апетит, з’являтися нічні страхи, енурез. Хоча малі й не були прямими свідками або жертвами теракту, і лише спостерігали їх по телебаченню, вони, можна сказати, відразу ж «поповнили» лави жертв, тобто стали вторинними жертвами.
  Для малих не так уже й істотно, де саме відбув­ся вибух, збройна сутичка, напад, теракт. Уже сама інформація для них завжди стресова: вона порушує психологічну рівновагу, руйнує базову довіру до людей, до світу. Відтак дитина сприймає довкілля як небезпеку, а отже, втрачає позитивне сприйняття світу, в якому живе. Особливо такі реакції притаманні «тривожним» дітям.
  2. Налаштовуйте дитину на готовність допомогти тим, хто опинився в скрутному становищі. Це відволікає від власних переживань, страху й створює атмос­феру єдності з потерпілими. Така установка допома­гає спрямувати «моральний компас» дитини на добро, людяність, на розвиток зрілої особистості, яка вважає себе відповідальною за тих, хто поряд.
  3. Пам’ятайте: поведінка дитини часто залежить від вашої поведінки, адже ми, дорослі, несвідомо «зара­жаємо» власними страхами своїх дітей.
  Зробіть самоаналіз і розберіться, що вас триво­жить; проаналізуйте своє ставлення до того, що відбу­вається навколо вас. Якщо ви зумієте опанувати свої тривоги, емоції, то й ваша дитина, дивлячись на вас, зможе позитивно дивитися на світ, навчиться радіти життю.
  4. Формуйте у дитини довіру до людей у формі (міліціонера, пожежника, військового тощо), усвідомлен­ня того, що вже сама їхня присутність додає впевне­ності, є захистом від небезпеки.
  5. Оберігайте вразливу дитячу психіку від переван­таження інформацією про терористів, які нападають на людей, готують вибухи в місцях скупчення людей — магазинах, міському транспорті, на базарах.
  Але якщо існує небезпека того, що дитині може насправді доведеться зіткнутися з цим у житті, то розмова про це обов’язково має відбутися. Пояснення близьких людей краще «озброюють» дитину досвідом.
  6. Відповідайте на конкретні запитання сина чи доньки, обмірковуйте їх: адже вони підкажуть вам, що їм важливо знати, що тривожить, непокоїть саме в цей період життя вашої дитини.
  7. Спільне обговорення критичних ненормативних подій у сімейному колі допоможе малому усвідомити: членам родини зрозуміле її хвилювання, вони дуже співчувають людям, які постраждали. Це сприяє роз­витку в малюків важливих почуттів — емпатії, співпере­живання, справедливості, бажання допомогти тощо..
  8. Розмовляючи із сином чи донькою про тероризм, теракти, обов’язково враховуйте особливості їхнього віку. Так, молодші діти ще не зовсім розуміють, що це таке «теракт». Тому в розмові з ними не варто розді­ляти поняття «тероризм» і «війна». Скажіть, наприклад, так: «Погані, злі люди влаштували бійку (або почали війну)». З дітьми п’яти-дев’яти років уже варто обго­ворювати сам факт теракту і грати в ігри-припущення: «Якщо ти побачив...», або «Як би ти вчинив, коли б...». У такій ігровій формі діти вчаться обмірковувати свої дії в екстраординарних випадках, тобто це акцентує їхню увагу саме на практичному боці справи.
  9. Будьте уважні до переживань своєї дитини, щоб своєчасно з’ясувати, що її тривожить, лякає.
  Саме через слово, розмову, спілкування з близь­кими людьми дитина набуває внутрішнього спо­кою, «видає» назовні все, що її лякає, бентежить, а не тримає це в собі. Такий діалог дає змогу продемонструвати відкриту позицію дорос­лих, знаючи яку, малий рівняється на них.
  10. Шановні батьки! Якщо ви помічаєте у ва­шої дитини порушення емоцій, психічної рівно­ваги, фізичного здоров’я (поганий сон, апетит абощо), негайно з’ясуйте причини цих розла­дів і душевно поговоріть із нею. Так ви зможете надати їй своєчасну допомогу. Якщо ж ви не зможете зробити це самі -зверніться до фахів­ців — медиків, психологів, педагогів.
  Головне завдання фахівців, особливо психо­логів, полягає не тільки у теоретичному аналізі проблеми тероризму, терактів, а й у прове­денні профілактичних заходів. Маємо на увазі міні-тренінги, ігри-вправи, різноманітні заходи, спрямовані на розкриття дітям сутності подій, що можуть кардинально змінювати наше жит­тя; на формування зрілої особистості, яка по­зитивно сприймає Життя як таке з усіма його барвами!
  11. Пам’ятаймо! Чим більше дитина буде мотивована на пізнання себе, інших людей, світу, в якому живе, тим глибшою, компетентнішою, розвиненішою особистістю вона буде.
  У світі ще чимало проблем, пов’язаних з тероризмом, сирітством, самотністю, безпри­тульністю, страхами, тривогою... Треба зрозуміти й прийняти те, що проблеми були, є і будуть. Їх не уник­нути, вони — невід’ємна частина життя, а саме тому всі маємо навчитися гідно долати, розв’язувати їх. Го­ловне — як людина переносить труднощі, «відроджу­ється», як навчає своїх дітей і як сама вчиться жити, радіти на повні груди. Мабуть, це і є найвищою насо­лодою і справжнім повноцінним людським Життям!

Використані джерела:
1. Литвиненко І. Як говорити з дитиною про тероризм. – ж-л «Палітра педагога» - 2011. №11, с.6-10.
2. Яковенко Л. Абетка безпеки дошкільників. Методичні матеріали та розробки занять. – Х.: вид-во «ранок» 2011. – 208с.
3. http://uk.wikipedia.org
4. http://antiterror.ntvru.com/article/34.html
5. http://berizka7.at.ua
6. http://ref.co.ua/

Консультація для вихователів

Ознайомлення дошкільників з творами художньої літератури

Змістом роботи з художньої літератуори має стати художньо-мовленнєва компетенція, що має такі складові:
- Когнітивно – мовленнєва компетенція – наявність певних знань у дитини про письменників, їхні твори ( в межах програми та відповідно віку дітей); уміння відтворювати зміст знайомих творів, пригадати автора твору, впізнати твір за назвою, урив­ком, ілюстрацією, прочитати з пам'яті вірш, прислів'я, приказку, скоромовку, пригадати загадку;
- виразно-емоційна компетенція — уміння виразно передавати зміст художнього твору;
- поетично-емоційна компетенція — уміння виразно читати вірші з пам'яті, здійснювати їх елементарний художній аналіз (встановити настрій, знайти слова, що римуються і т.д.);
- оцінювально-етична компетенція — уміння дитини аналізувати поведінку героїв твору, давати вмотивовану оцінку діям персонажів, висловлювати власне ставлення до них;
- театрально-ігрова компетенція — наявність у дітей умінь і навичок самостійно розігрувати зміст знайомих художніх творів у іграх- драматизаціях, інсценуваннях тощо.
Відповідно заняття з художньої літератури різних видів мають різноманітний зміст та форми проведення:
- розігрування забавлянок, утішок, пісень проводяться переважно з дітьми раннього й молодшого дошкільного віку (групові, індивідуально-групові, індивідуальні заняття);
- читання і розповідання казок, бесіда за їх змістом (фронтальні і групові заняття);
- читання оповідань, бесіда за їх змістом (фронтальні й групові заняття);
- заучування віршів (індивідуальні та індивідуально-групові заняття);
- ігри-драматизації (фронтальні, групові, індивідуально-групові заняття);
- етичні; узагальнювальні бесіди (проводяться лише з дітьми старщого дошкільного віку);
- показ різних видів театру: іграшок, ляльковий, картонажний, магнітний, тіньовий, живих тіней та ін.;
- показ діафільмів (фронтальне, групове), як сучасна альтерна­тива — виконання художніх творів у супроводі мультимедійних презентацій;
- перегляд телепередач, мультфільмів (фронтальні, групові та ін. заняття);
- прослуховування аудіозаписів творів художньої літератури та фольклору в акторському виконанні (фронтальні, групові та ін. за­няття).
У всіх вікових групах заняття з художнього читання (розповідання народних казок, читання авторських казок, оповідань, віршів тощо) мають подібну орієнтовну структуру з наведеними складниками.
1. Зацікавлення дітей (залежить від вікової групи: в молодшій ( може бути сюрпризний момент; у середній — звернення до власне досвіду дітей, вступна бесіда на тему твору; в старшій групі заняття можна розпочати короткою вступною бесідою про творчість письменника, його раніше прочитані твори та ін.).
2. Повідомлення повної назви твору, його автора. Якщо вивчається народна казка, то зазначаються її повна назва та походження, наприклад: українська (чеська, російська та ін.) народна казка. Читання твору. Розглядання ілюстрацій. Повторне читання.
3. Бесіда за змістом твору (є обов'язковою складовою заняття тому що лише спільно з дорослим дитина робить висновки, аналізує, порівнює, оцінює, замислюється над тим, що може пройти повз її увагу).
4. Приказки, прислів'я за темою твору, можливе виведення морального правила. Заняття доцільно завершити малюванням за прочитаним. Слід зауважити, що знання жанру твору, його автора вимагаю від дитини лише у другому кварталі середньої групи. В старшій групі на одному занятті можна читати два твори, об'єднані однією темою (два короткі оповідання, казки, вірш і прозовий твір тощо).
Після читання (розповідання) художнього твору (незалежно під жанру) завжди проводиться бесіда:
- за запитанням автора твору (якщо твір закінчується запитанням);
- на відтворення прочитаного (запитання на послідовність розгортання подій у творі). Цим видом бесіди не слід зловживати;
- на тему прочитаного (наприклад, після розповідання української народної казки «Колобок» може відбутися бесіда про слухняність, а після розповідання казки «Колосок» — про працьовитість і г.д.);
- морально-оцінювального характеру (бесіда, під час якої діти анлізують і оцінюють вчинки героїв, мотивують власне ставлення, порівнюють із власними вчинками, поведінкою);
- на розуміння дітьми жанру твору (діти впізнають жанр прослуханого твору і аргументують свою відповідь, педагог їм у цьому допомагає.
- на розуміння засобів художньої виразності твору (наприклад: «Якими словами почалася казка? Як ви гадаєте, добре чи погано ставиться автор до цього ? Як ви про це здогадалися?» та ін.);
- на розуміння композиційної структури твору (тільки з дітьми старшого дошкільного віку; вихователь ставить запитання наступного змісту: «Якими словами розпочинається казка? Про що говориться у зачині? Якими словами починається найголовніше, найцікавіше у цій казці? Якими словами закінчується казка?»).
На одному занятті, як правило, використовуються кілька видів бесід.
Органічно з бесідою поєднуються і різноманітні творчі завдання, які допомагають дітям краще зрозуміти художній твір, активізують мовленнєву активність, наприклад: словесний портрет героя твору «Уявіть, як виглядав...»), уявлюваний діалог з героєм твору, написання листа літературному героєві (кожна дитина розповідає, щоб вона написала персонажу твору) та ін. Після читання творів моральної спрямованості вводяться прислів'я або приказки цієї ж тематики. Окремими заняттями лише з дітьми старшого дошкільного віку проводяться узагальнювальні бесіди за творами одного письменника («Улюблений письменник», «Улюблена книга», «Улюблена казка») етичні бесіди («Чесність», «Ввічливість», «Доброта», «Скромність», «Щедрість», «Працьовитість», «Чуйність», «Сміливість»), адже художній твір виступає цінним джерелом морального розвитку дитини. Такі бесіди проводяться як узагальнення знань, вражень, отриманих з раніше прочитаних творів, тому вимагають попередньої роботи з дітьми (читання й обговорення творів, що відповідають тематиці майбутньої бесіди). Готуючись до таких занять-бесід, педагог має чітко визначити зміст заняття, заздалегідь продумати запитання до дітей, проблемні ситуації, дібрати дидактичний матеріал (картини, музику, приказки, прислів'я тощо).
Традиційно етична бесіда, що планується у формі фронтального чи групового заняття, складається з трьох частин.
1. Вступна частина проводиться з метою зацікавлення дітей темою бесіди і має кілька варіантів: проблемна ситуація; звер­нення до власного досвіду дітей («Чи сподобалось би вам, якби ваші друзі були нечесними? Чому? Кого ми називаємо чесним? Опис конкретного факту або події («Хочу розказати вам про випадок, який трапився ...»); читання вірша з подальшим його об говоренням.
2. Основна частина має на меті роз'яснення дітям змісту певної моральної категорії, її усвідомлення, формування позитивний ставлення до її дотримання та складається із запитань і відповіді, спрямованих на аналіз вчинків героїв художніх творів, мотинін поведінки, встановлення причино-наслідкових зв'язків (поведінка — наслідок), усвідомлення взаємовідносин між людьми. Крім запитань, тут використовуються проблемні ситуації, аналіз приказок, прислів'їв на тему бесіди, заздалегідь підготовлені інсценівки за участю окремих дітей («Петрик і бабуся», «По телефону» і т.д.).
3. Заключна частина проводиться з метою узагальнення уявлень про ту чи іншу норму, виведення морального правила.
Обов'язково в усіх вікових групах ознайомлюють дітей з поезією, заучують вірші напам'ять. Останніми науковими дослідженнями доведено, що заучування віршів — процес індивідуальний (кожна дитина має свій рівень запам'ятовування), тому не рекомендується проведення фронтальних, групових занять з цією метою. Є доцільним ознайомлення з поетичним твором, дібраним для заучування, проводити на групових заняттях, а його розучування — індивідуально. Таке заняття проводиться за орієнтовною схемою:
1. зацікавлення дітей (у молодшій групі — сюрпризний момент іграшка, про яку згадується у вірші, ігрова ситуація; в середній - звернення до власного досвіду дітей, вступна бесіда на тему вірша, старшій — вступна бесіда за темою вірша, бесіда про творчість поета, його раніше прочитані поетичні твори);
2. повідомлення назви вірша, його автора. Вихователь читає вірш із пам'яті (1-2 рази, дітям молодшого дошкільного віку — в ході обігрування );
3. бесіда за змістом вірша;
4. повторне читання вірша вихователем (1-2 рази);
5. читання вірша (1-2 рази) з певним прийомом заучування: ігровим, наочним тощо. Як правило, дітям з високим рівнем запам'ятовування цього достатньо, щоб вивчити вірш;
6. декламування вірша дитиною, яка його запам'ятала (за її бажанням );
7. цікаве завершення заняття: психологічний етюд або малювання під музику за змістом вірша.
З дітьми, які не запам'ятали вірш на груповому занятті, проводяться індивідуальні заняття. Наведемо кілька ефективних способів заучуваннявіршів, які вихователь може використовувати, враховуючи індивідуальні особливості дитини та зміст художнього твору.
· Заучування за ілюстраціями — один із найефективніших способів заучування віршів з дошкільниками (на кожну закінчену думку вірша створюється малюнок, тобто до одного вірша добира­ється кілька ілюстрацій, вірш читається у їх супроводі (ілюстрації розкладені не по порядку), а після першого та другого прослуховування діти розкладають ілюстрації до вірша у логічній послідовності, намагаючись самостійно відтворити поетичний твір, тому за рахунок включення зорової пам'яті вірш швидко запам'ятовується).
• Інсценування (розігруються всі дії, про які йдеться у вірші; включення рухової пам'яті, ігрові прийоми — все це допомагає швидкому запам'ятовуванню).
• Домовляння останнього слова рими (вихователь читає рядок, останнє слово в ньому домовляє дитина).
• Читання рядків із питальною інтонацією (вихователь читає рядок вірша з питальною інтонацією, дитина стверджує цим же рядком).
Яким би способом вірш не заучувався, він заучується цілком від початку до кінця; неприпустимо заучувати вірш частинами (окре­мим по строфами чи рядками) — у дітей зникає цілісність сприймання твору.
Доречно 1-2 рази у квартал проводити заняття, на яких дітей ознайомлюють з різними жанрами фольклору — приказками, прислів'ями, загадками. Такі заняття доступні дітям дошкільного віку всіх вікових груп. Заняття на ознайомлення з різними жанрами фольклору чіткої структури не має, але, як правило, кожна частина його відповідає певному жанру фольклору, наприклад: 1) приказки, прислів'я; 2) загадки; 3) скоромовки.
Необхідно організовувати театралізовану діяльність дітей, ігри- драматизації, інсценування. З дітьми молодшого дошкільного віку ігри- драматизації (ігри для себе) проводяться на заняттях з худож­ніьої літератури, з дітьми старшого дошкільного віку — у повсякденні.
Ігри-драматизації — це розігрування в ролях художнього літературного твору і відтворення характерних рис його героїв із збереженням послідовності авторського сюжету. Ігри-драматизації не виникають спонтанно, тому дітям молодшого дошкільного спочатку пропонуються драматизації за змістом добре відомих казок. Ігри за змістом улюблених казок, оповідань, сюжетних віршів старші дошкільники організовують не тільки за сприяння вихователя, але й самостійно, привносячи у виконання своєї ролі ініціативу фантазію, творчість, вигадку тощо. Такі ігри не потребуй значної підготовки й репетицій — достатньо знання й інтересу дітей до художнього твору та використання елементів костюмів, декорацій.
Інсценування — це точне відтворення художнього твору за ролями (гра для інших), що вимагає значної попередньої підготов (розучування тексту, підготовка декорацій, костюмів, репетиції)| тому проводиться лише в старших групах. На інсценування, які є складовою частиною свят, розваг запрошуються батьки, діти молодших груп, працівники дошкільного закладу та ін.
У роботі з дітьми доцільним є широко вико­ристовувати усну народну творчість, дитячий фольклор, вірші й оповідання українських та зарубіжних письменників, музично-пісенні твори у повсякденні та на заняттях з інших розділів Програми. Усе це, за відповідної уваги до слова, його образності, влучності вживання, є невичерпним джерелом розвитку мовлення, збагачення і човникового запасу і разом з тим формує загальну культуру дитини, прищеплює почуття любові до рідної мови, поваги до україн­ського народу, його традицій, звичаїв.

Використані джерела:
1. Програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» (нова редакція). У 2ч. Ч І. Від народження до трьох років/ О.П.Аксьонова, А.М.Аніщук, Л.В.Артемова (та ін..); наук керів. О.Л.Кононко. – Київ: ТОВ «МЦФЕР – Україна», 2014. – 204с.
2. Програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» (нова редакція). У 2ч. Ч ІІ. Від трьох до шести (семи) років/ О.П.Аксьонова, А.М.Аніщук, Л.В.Артемова (та ін..); наук керів. О.Л.Кононко. – Київ: ТОВ «МЦФЕР – Україна», 2014. – 204с.
3. Федоренко Л.П. Методика розвитку мовлення дітей дошкільного віку. М., Просвітництво, 2007. 239 с.
4. http://yandex.ua/clck/jsredir
5. http://copy.yandex.net
6. Богуш А.М. Методика розвитку мови та ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі / А.М. Богуш. – К.: Вища школа, 1992.
7. Бородач А.М. Методика развития речи детей / А.М. Бородач. – М.: Просвещение, 1981.
8. Карпинская Н.С. Художественное слово в воспитании детей / Н.С. Карпинская. –М.: Педагогика, 1972.

Консультація для вихователів

Організація фізкультури на свіжому повітрі

Заняття за межами приміщення дитячого садочку – завжди викликає у дітей велике задоволення, адже вони дають можливість вийти зі стін приміщень на широкий простір, де так багато нового, а ще й незвіданого. Крім того такі заняття мають значний здоров’язбережувальний ефект. А заняття які організовані правильно на свіжому повітрі забезпечують високу моторну щільність дітей (80 – 90%).
Організація фізкультури на свіжому повітрі, як правило, залежить від пори року, погоди, вікових та індивідуальних особливостей дітей тощо.
У теплу пору заняття з фізкультури проводиться через 15 – 20 хвилин після початку прогуляки (рухова активність повинна починатися після адаптації організму до наявних погодних умов). У холодний період такі заняття доцільно проволити наприкінці прогулянки , щоб по закінченні діти швидко зайшли в приміщення.
Не сприятливі погодні умови можуть негативно впливати на працездатність і загальний стан дітей, тому в спекотну погоду не треба пропонувати дітям виконання складних рухів, бажано зменшувати кількість пробіжок. За умов високої вологості повітря потрібно добирати вправи, стимулюючі активність дітей. Як що надворі похмуро і хмарно, краще проводити сюжетні ігри та вправи, які викликають емоційний підйом дітей.
Усі заняття на свіжому повітрі мають таку саму тривалість, що й заняття у залі. Проте якщо вони проводяться у холодну погоду або з ухилом на оволодіння елементами спортивних ігор чи вправ їхня тривалість може дещо збільшуватися (до 5 хвилин). Оскільки ці заняття проводяться під час проведення прогулянок, то важливо правильно обрати період їх проведення: в холодну погоду їх доцільно організовувати під кінець перебування дітей на повітрі, щоб запобігти переохолодженню організму після отриманих фізичних навантажень; у теплу пору такі заняття варто розпочати через 10-15 (до 20) хвилин після виходу на майданчик, щоб діти встигли адаптуватися до погодних умов і щоб фізіологічні показники – частота пульсу й дихання – досягли належного для активної рухової діяльності рівня.
Особливої уваги педагогів і медичного персоналу потребує забезпечення оптимальних загальних навантажень на дітей у процесі фізкультурних занять.
Загальні навантаження – сукупність фізичних, психічних та емоційних навантажень на дітей під час занять з фізичної культури.
Фізичні навантаження – величина впливу фізичних вправ, виконуваних під час занять, на функціональну діяльність усіх органів та систем дитячого організму. Пік таких навантажень має припадати на рухливу гру в основній частині заняття.
Для регулювання (збільшення або зменшення) фізичних навантажень можна включати до змісту занять складніші чи простіші вправи (найістотніше навантаження на організм забезпечує робота великих, а не дрібних груп м’язів); змінювати їх кількість та дозування, темп виконання, амплітуду, кількісні параметри рухів (висоту, довжину тощо) та інвентарю (вагу чи розмір предметів). Важливо стежити за ступенем напруження м’язів при виконанні; скорочувати паузи між вправами, простою дітей за рахунок попередньої підготовки розмітки, обладнання та продумування способів оперативної розстановки/прибирання обладнання, роздачі/збирання інвентарю, раціональну організацію дітей на виконання рухів, доцільний добір методів і прийомів роботи з вихованцями.
Психічні навантаження – вплив фізичних вправ під час занять на психіку дітей (увагу, пам’ять, мислення, сприймання, уяву, волю тощо.). Найбільше психічне навантаження має припадати на початок основної частини заняття, коли розучуються нові чи виконуються найбільш складні за технікою, недостатньо засвоєні дітьми вправи з основних рухів.
Регулювати рівень психічних навантажень, запобігати перевантаженню дитячої пам’яті, мислення, уваги, сприймання, уяви допоможуть: раціональне поєднання нового і знайомого, добре й недостатньо засвоєного програмового матеріалу; періодична зміна або оновлення обстановки, середовища, місця проведення занять (обладнання, атрибутів та інвентарю; перенесення занять із зали на майданчики, у природні умови); насичення занять відповідною поставленим освітнім завданням кількістю практичних методів та ігрових прийомів; активізація пізнавальної, мислительної діяльності дітей.
Емоційні навантаження визначаються величиною впливу фізичних вправ на емоційний стан, настрій дітей. Максимальне емоційне навантаження, зазвичай, припадає на рухливу гру в основній частині заняття.
Регулюванню емоційних навантажень у ході занять з фізичної культури допоможуть бадьорий, діловий, при цьому доброзичливий тон, активність педагога; домірні й педагогічно виправдані заохочення дітей до рухів; естетично привабливі, різноманітні посібники у достатній кількості), проте надмір їх на одному занятті призводить до психологічної втоми); музичний супровід певних частин заняття; улюблені вправи та ігри дітей тощо.
Оптимальне поєднання всіх навантажень забезпечує більш високу працездатність дитячого організму й не викликає у дітей перевтоми. Помірна втома активізує відновлювальні процеси в організмі, пожвавлює темпи та поліпшує показники фізичного розвитку.
Педагоги мають стежити за зовнішніми ознаками реакції дітей на запропоновані їм з

Коментарi